Натаніель Готорн: мрія важливіша за тисячу реальностей
Він народився у містечку Салем і додав одну літеру до свого прізвища, щоб відмежуватися від предків, що брали участь у судах над відьмами. Він був дуже сором'язливим і відлюдькуватим, хоча багато жінок вважали його надзвичайно вродливим. серед видатних письменників, на яких вплинула його творчість, були Генрі Джеймс і Герман Мелвілл, останній навіть присвятив йому свій найвідоміший роман "Мобі Дік". Стиль його письма викликає захоплення літературознавців і ненависть американських школярів. Все це і ще багато цікавих фактів про американського письменника Натаніеля Готорна у нашому новому відео.
Отже, народився Натаніель Готорн у 1804 році в місті Салем, штат Масачуссетс. Його батько, капітан торговельного корабля, помер через чотири роки від жовтої лихоманки в Суринамі. Після смерті чоловіка мати Натаніеля переїхала з дітьми до свого батьківського дому. Знайомі описували її як досить замкнену й відсторонену людину. Про стосунки з матір'ю вже дорослий Готорн якось сказав: "хоча я люблю свою матір, між нами, ще з мого дитинства, існує певна холодність".
Батьки Натаніеля Готорна були ревними пуританами. Його предки відігравали помітну роль в історії Нової Англії - регіону на сході Сполучених Штатів Америки. Один із предків Готорна, суддя Джон Гейторн, брав участь у процесах проти сейлемських відьом у 1692 році. Готорн вважав, що він як нащадок носить на собі прокляття за ці злочини і все життя картався почуттям провини. Він навіть додав літеру w до свого прізвища, перетворивши його з Гейторн на Готорн. Звичайно, вся ця пуританська спадщина вплинула на світогляд письменника та знайшла відображення у його творчості, наприклад, у оповіданні "Молодий добродій Браун". У ньому алегорично зображено, як релігійний фанатизм у буквальному сенсі перетворюється на поклоніння дияволу, а всі, здавалося б, добропорядні члени суспільства, і навіть дружина головного героя, беруть у ньому безпосередню участь.
Народженню Натаніеля Готорна як письменника світ завдячує нещасному випадку. У віці 13 років юний Натаніель травмував ногу під час матчу з крикету і майже рік лежав удома. Ця травма пробудила в ньому інтерес до читання і письма, оскільки він був прикутий до ліжка і книги були його єдиною розвагою. Відтоді літературна творчість стала його захопленням і його найбільшим бажанням було стати письменником.
Вищу освіту Готорн здобувавв Коледжі Боудін у Брансвіку, штат Мен, протягом 1821-1825 років. Серед його однокурсників були відомі постаті, такі як поет Генрі Лонгфелло та майбутній президент США Франклін Пірс, який у майбутньому всіляко підтримуватиме Готорна. Хоча Готорн не відзначався академічними успіхами, він отримав ґрунтовну освіту в галузі англійської літератури та класичних мов, особливо латини. Закінчивши коледж, Готорн усамітнився на горищі будинку своєї матері, який він називав "кімнатою з привидами", щоб зосередитися на написанні творів. Його сестра Ебі приносила йому книги з публічної бібліотеки Салема. як письменник він дебютував у 1828 році, коли опублікував свою першу збірку оповідань "Twice Told Tales" ("Двічі розказані казки"). Ця збірка включала такі твори, як "Молодий добродій Браун" та "Етерфілд". Хоча ці ранні оповідання не здобули широкої популярності, вони продемонстрували характерний для Готорна стиль, який поєднував елементи романтизму, символізму та моральної алегорії. Готорн досліджував теми гріха, провини, спокути та людської природи, що стануть наскрізними мотивами його подальшої творчості. Хоча Готорн не здобув миттєвого успіху, ранні твори заклали основу для його подальшого розвитку як майстра психологічної прози та творця моральних алегорій. Саме ці ранні роботи визначили його унікальний стиль та тематику, які він розвиватиме в наступних знакових романах, таких як "Алегорична казка" та "Блайтдейльський роман".
Великий вплив на письменницький стиль готорна справиа трансценденталізм. Це був впливовий інтелектуальний рух у Новій Англії в 1830-1850-х роках. Трансценденталісти вірили в індивідуалізм, духовність та зв'язок людини з природою. Провідними фігурами руху були Ральф Волдо Емерсон, Генрі Девід Торо та Маргарет Фуллер.
У 1841 році трансценденталіст Джордж Ріплі заснував Брук Фарм - експериментальну утопічну комуну. Вона була спробою створити самодостатню спільноту, де інтелектуальна та фізична праця були б збалансовані, а люди могли б жити в гармонії з природою. Готорн полишив службу на митниці і вступив до комуни, сподіваючись заощадити трохи коштів для весілля (про що розповімо трохи згодом). Але він дуже швидко розчарувався в цій ідеї, до того ж, сільське господарство не припало йому до душі. Особливо йому не подобалось розгрібати велику купу гною, прозвану членами комуни "золотою жилою". Його вистачило на шість місяців. Фізична праця забирала весь його час, не даючи змоги писати. Крім того, ферма постійно потерпала від фінансових труднощів, а провідні трансценденталісти, такі як Емерсон і Олкотт, взагалі не підтримали цю ідею. Втім, Брук Фарм проіснувала шість років, до того як остаточно збанкрутувала. А Готорн, як справжній письменник, знайшов натхнення навіть у цій невдалій авантюрі - написав "Блайтдейльський роман", у якому вивів своїх товаришів по комуні. Сам твір демонструє критичне ставлення автора до трансценденталістських ідеалів та описує складнощі їх практичної реалізації у реальному житті.
У 1838 році Натаніель Готорн знайомиться з Софією Пібоді, талановитою художницею й ілюстраторкою. Їх знайомить сестра Софії Елізабет, яка напівжартома говорила, що жалкує про це, бо Натаніель дуже подобався їй самій. Елізабет належала до гуртка трансценденталістів, і саме до неї у гості прийшов Готорн. За її спогадами, вона запросила Софію спуститися і познайомитися з письменником, кажучи "Він красивіший за лорда Байрона!", на що Софія засміявшись відказала "Прийшов одного разу, то прийде ще". І вона мала рацію, бо він приходив знову і знову. Всі вважали, що він залицяється до Елізабет, але зрештою Натаніель зробив пропозицію Софії. Власне, пропозицій було кілька, бо Софія йому щоразу відмовляла, посилаючись на своє слабке здоров'я. Зрештою, наполегливість Натаніеля взяла гору, і на початку 1839 року Софія сказала "так". Заручини тривали три роки, бо Готорн був у скрутному матеріальному становищі й намагався накопичити гроші на весілля й будинок для нової родини. Зрештою, за підтримки друзів вони побралися у 1842 році. Обоє на той час вважалися застарими для шлюбу - Софії було 32, а Натаніелю щойно виповнилося 38. Незважаючи на це, а може, й завдяки цьому шлюб виявився щасливим. У пари народилося троє дітей - старша донька Уна, названа так на честь героїні "Королеви фей" Едмунда Спенсера, що викликало невдоволення релігійних родичів, син Джуліан, який пішов шляхом батька і став письменником та молодша донька Роуз, що стала католицькою монахинею і заснувала свій орден. Пара виховувала дітей у любові й турботі. Меланхолійний інтроверт Готорн у колі родини ставав зовсім іншим. "Він міг бути найвеселішою людиною, яку я коли-небудь бачила, - згадувала пізніше Уна. "Він поводився як маленький хлопчик". Про незвичний для чоловіка того часу досвід батьківства розповідає книга "Двадцять днів з Джуліаном і кроликом". Книга була написана як мемуари про період, коли Софія з доньками поїхала гостювати до сестри і залишила п'ятирічного Джуліана з Натаніелем. Готорн водночас намагався писати і наглядати за сином, відповідаючи на нескінченні питання, лікував його болі в животі, зі зворушливим розумінням ставився до дитячих невдач ("У його ліжку був потоп, і більше ніде") і щоранку завивав хлопчикові волосся, як вимагала тогочасна дитяча мода. А потім вони вирушали в щоденну експедицію за молоком, збираючи по дорозі квіти і борючись з будяками. Це було весело і водночас складно. "До моїх власних тривог додалися ще й тривоги його матері", - писав Готорн у щоденнику. А Джуліан у дорослому віці згадував: "Це, мабуть, була виснажлива робота для батька, хоча для маленького хлопчика це була одна безперервна низка щасливих днів". В цей період Готорн знайомиться і товаришує з Германом Мелвіллом. Натхненний творами Готорна, той створює свій знаменитий роман "Мобі Дік" і присвячує його другові.
Натаніель і Софія турбувалися, щоб усі діти - і доньки й син, отримали гарну освіту. Але до місцевої школи ходив лише Джуліан. Натаніель і Софія пояснювали це тим, що у школі щотижня влаштовують танцювальні вечори, які згубно впливають на молодь.
Софія Пібоді стала музою для Готорна і мала значний вплив на його творчість. Вона надихала його на написання багатьох творів, а також допомагала з редагуванням та публікацією його робіт. Саме в шлюбі Готорн написав свій найвідоміший роман, "Червону літеру", що належить до жанру психологічного роману та розкриває теми гріха, провини, спокути та лицемірства пуританського суспільства. Готорн досліджує моральні наслідки подружньої зради, зображуючи трагічну долю жінки на ім'я Естер Прінн, яку засудили за перелюб і змусили носити на грудях червону літеру "А", що позначає подружню зраду. Він викриває жорстокість і несправедливість пуританської системи, що породжує особисту драму героїні. "Дім із сімома фронтонами" - другий найвідоміший роман письменника, опублікований у 1851 році. Він вважається останнім видатним зразком готичного роману в американській літературі. Роман розповідає про проклятий рід Пінчонів, що живе в похмурому маєтку з сімома фронтонами. Готорн досліджує теми спадкової провини, відплати та спокути гріха протягом кількох поколінь родини. Як і в інших творах письменника, в романі присутні елементи готики та моральної алегорії. В основу роману лягла реальна історія судового процесу над предком Готорна, суддею Джоном Гейторном, який брав участь у полюванні на відьом у Салемі в 1692 році. Ця тема спадкової провини проходить червоною ниткою через весь роман. Обидва романи неодноразово екранізувалися.
У 1853 році президентом став Франклін Пірс, старий друг Готорна по коледжу. Він запропонував Готорну посаду консула в Ліверпулі, яку той обіймав до 1857 року. Після відставки Готорн подорожує Європою, переважно Італією. У 1860 році родина Готорнів повернулася до свого будинку в Конкорді, штат Масачуссетс. Після "Мармурового фавна", опублікованого того ж року, Готорн вже мало писав. Його здоров'я швидко погіршувалося, і йому ставало дедалі важче писати. 19 травня 1864 року, подорожуючи зі своїм другом Пірсом, Готорн помер у Плімуті, штат Нью-Гемпшир. Готорн написав відносно небагато, але якби навіть він "Червона літера" була його єдиним романом, йому було б забезпечено статус видатного американського письменника. Символізм, психологічна проникливість і ясність вираження, притаманні його творчості, стали зразком для наступних поколінь американських письменників. А його твори стали класикою і невід'ємною частиною американського літературного канону.
"Червона літера" є обов'язковим твором для читання в американських школах, і це жартівливо обігрується у одному з епізодів мультсеріалу "Гріффіни". Готорн сидить за столом і щось пише. Софія запитує його "Натаніелю, що ти робиш?", на що той відповідає "Просто псую життя всім дев'ятикласникам"
Натаніель Готорн присутній у манзі й аніме "Великий з Бродячих псів". Персонаж під таким ім'ям грає роль допоміжного антагоніста, який є дуже релігійною людиною, переконаною в своєму праві чинити суд над іншими.
Посилання:
https://www.themarginalian.org/2022/11/26/twenty-days-with-julian-and-little-bunny-by-papa-hawthorne/ https://newenglandhistoricalsociety.com/sophia-peabody-gets-married-spite/ https://en.wikipedia.org/wiki/Sophia_Hawthorne https://kids.britannica.com/students/article/Nathaniel-Hawthorne/274797